"Як на Зелені Свята водиці було забагато!"

[german]

"Як на Зелені Свята водиці було забагато!"
Враження від сплаву річкою Стрий від Верхнього Синьовидна до Жидачіва
22-23 травня 2010 р.
“Ніколи не кажи ніколи”
Ходжу горами не один рік – і Кавказом, і Карпатами, і взимку, і влітку. Займаюся альпінізмом, ганяю на гірських лижах. Але ніколи не уявляв себе з веслом в руках посеред бурхливої води. “Відколи це ти почав захоплюватися сплавами?” – якось помилково запитали мене. Та ніколи не цікавився і не збирався. Але запитання вочевидь було пророчим...
“Потрібен інструктор з досвідом”
Зовсім несподівано запросили знайомі допомогти з організацією сплаву карпатськими річками. Є бажання, є катамаран, а от інструктора нема. Пояснюю, що маю багаторічний інструкторський досвід (можу організовувати альпіністські сходження, пішохідні походи, велотури, спуски на гірських лижах та лижні походи, автобусні екскурсії, влаштовувати відпочинок на базі та обслуговувати VIP-клієнтів), та щодо води – то маю з нею справу тільки у твердому виді – у вигляді снігу та криги. Але немає нічого неможливого: як треба – можна й перекваліфікуватися, бо сплав та рафтинг – то теж екстремальний вид спорту, тож і він буде до душі!
“Не так сталося, як уявлялося!”
Тим не менше, був потрібен саме інструктор-водник, щоб хоч показав що до чого: як скласти катамаран, як тримати весло і що робити далі. І він таки знайшовся! Дуже кортіло випробувати новопридбаний плавзасіб саме найближчими вихідними, та ще й погода сприяла – у горах випали дощі, тож води для сплаву буде достатньо. Але зібрати команду навіть на 8-містний катамаран виявилося не так легко. У кого справи, хто не може, хто занеміг... Отож зустрічаємося у суботу зранку на вокзалі вчотирьох. Тягнемо до електрички розібраний катамаран. Аж раптом зустрічаю на пероні знайомих дівчат:
– Ви куди?
– У Синьовидне.
– І ми туди ж. Тож попливли з нами!
І от наш екіпаж збільшився ще на двох. Буде веселіше!
Аж ось ми на станції Верхнє Синьовидне. Падає дощ. Ну що ж – перетворюємо місцевий вокзал на судноверф. За півтори години урочисто виносимо судно з доку та прямуємо до великої води. Близько 1,5 км пробираємося городами несучи над собою здоровенну конструкцію, немов нарід ізраїльський Ковчег Завіту через пустелю. Певно з боку саме так і виглядало: місцеве населення із цікавістю споглядало за цим дійством полишивши свої буденні справи.
“Бурхливі води”
Нарешті настала та хвилююча мить, коли “Ковчег” полишивши суходіл торкнувся води. Маючи неабиякий туристичний досвід в форсуванні гірських річок, побачивши бурхливу воду після повені логіка підказувала про реальну небезпеку, адже за таких умов переходити річку надзвичайно ризиковано – хіба що по шнурку із застосуванням спецспорядження. А тут – ще й плисти! Але інструктор запевнив, що все під контролем і ріка цілком придатна для сплаву. Пройшовши інструктаж та закріпивши вантаж на борту, узяли в руки весла і... гайда вниз за течією!!!
“Спочатку буде важко, а потім – звикнеш!”
Саме так! Коли наш “Ковчег” підхопили бурхливі води хоч і не всесвітньої повені – було з незвички дуже лячно! Але інструктор, що сидів позаду, вправно керував командою новачків, які вперше в житті опинилися на борту екстремального плавзасобу. “Всі вперед! Ліві табань! Праві сильніш на весла! Раз-два! Раз-два!” – чулися його команди. За якусь мить страх змінився на якесь почуття радості й захоплення тим, що плавзасіб тобі підкоряється і можеш скеровувати його у потрібному руслі. Вже були не страшні кам’янисті пороги та круті згини річки, з веселим вереском проходилися штучні перешкоди під мостами.
“Екскурс знайомими місцями”
Згадавши, що я екскурсовод, дорогою ще й намагався проводити екскурсі: “Ото річка Стрий впадає в Опір. Тетерка пливемо по Стрию. А то Синьовидські скелі. Це село Тишівниця з старовинною дерев’яною церквою і дорога до скель Довбуша. Там заврат до скель Урич та фортеці Тустань”. Аж ось і перша зупинка поблизу села Розгірче, у якому знаходиться древній скельний монастир. Колись у цих печерах було язичницьке капище, пізніше монахи облаштували тут монастир, розширивши маленькі печерки-ходи у келії, а центральну печеру перетворили у дивовижну церкву, якій немає аналогів, оскільки вона знаходиться на двох поверхах – одна печера верхи на другою з окремими ходами зовні. Одним словом – варто тут побувати!
“Велика злива всю землю накрила”
Біля Розгірче планувався як мінімум – великий обід і відвідування печер, а може ще й ночівля, але ми настільки були натхнені своїми успіхами на воді, що обмежилися лише невеличким перекусом та повеслували далі назустріч пригодам. А попереду нас чекав сюрприз: хоча ще пригрівало сонечко, але з півночі нам на зустріч швидко сунула грозова хмара. Нє щоб десь зупинитися у затишному місці та завчасно розкинути намети – ми вперто перли на зустріч негоді: певно згадали фільм “Йду на грозу”. Ось і перші краплі. Та що нам до них! Ось і полило. І як полило! Із вітром, шквалом і... градом! Веслувати вже було неможливо – попереду була суцільна стіна з дощу та граду, яка затуманила шлях. Ми хутко як по команді припаркувалися на найближчу мілину та вийшовши на берег збіглися в купку прикриваючись від негоди... один одним. Звісно, можна було б дістати засоби від дощу, але вони були надійно запаковані у рюкзаках захищених поліетиленом від промокання та добре прив’язані до катамарану.
“Що робити?”
Отак, накрившись шматком туристичного килимка від влучних попадань градин по макітрі та зігріваючись напівоголеними тілами один одного вирішувалося споконвічне філософське питання: “Що робити?” Навіть якщо розкинути намети, навряд вийде розпалити вогнище та повноцінно зігрітися. Вочевидь було потрібне тепле сухе житло. А поблизу – самі плавні. Оцінивши сили, прийняли рішення веслувати далі до найближчої хати. Злива вже вщухала і ми знов налягли на весла.
“Відпочинок з комфортом або Номер на контрасти”
Наші зусилля не були марні та файно винагородилися. Невдовзі ми побачили рятівний маяк-орієнтир – вишку на в’їзді у Стрий. А це означало, що там є при дорозі мотель. І ось ми відігріваємося в теплих номерах з гарячим душем та ввімкненими батареями! А власноруч зготовлений куліш на газовій плитці засмакував як ніколи! На ранок сухі та відпочивші ми вийшли на берег річки, на який вже вигравало яскраве сонце.
“Джунглями Амазонки”
Від Стрия до Жидачіва сплав проходив значно спокійніше: річка вже не була такою бурхливою (не враховуючи хіба що проходження мостів на Моршин). Звиваючись плавнями річка нагадувала джунглі Південної Америки чи В’єтнам. Так і здавалося, що зара десь винирне крокодил чи вилізе з джунглів якісь туземець. Тут вже можна було цілком розслабитися та насолоджуватися життям. А життя було прекрасне і “матрацне”. Полишивши весла, всі розляглися немов на надувному матраці загоряючи на такому довгоочікуваному сонці. Один інструктор був на варті, спостерігаючи за лінивими матрацниками, дозволивши їм розслабитися. Катамаран плив як хотів – тобто, як хотіла течія: боком, передом, задом на перед, обертаючись навколо, мов дзиґа. Та матрацників то зовсім не засмучувало і навіть розважало. Але коли нас починало виноситьи десь на мілину чи коряги – інструктор вмить піднімав нас і ми хутко налягали на весла.
“Картина Рєпіна “Приплили”
Ще до обіду ми допливли до Жидачіва, витягнувши катамаран на так званий “міський пляж” біля мосту. Тут у спостерігачах браку не було – адже не часто у їхню “гавань” заходять “великі кораблі”. Теоретично можна було б продовжити шлях аж до злиття Стрия з Дністром, але попереду була серйозна перешкода техногенного характеру – великі залізобетонні блоки перегороджували річку в двох місцях утворюючи величезні пороги. З нашим практично нульовим досвідом з рафтінгу інструктор вести нас через них не дозволив. Не відомо що було чекати від тих бликів. Місцеві “спеціалісти” нам вкрай не рекомендували їх проходити, адже за їх словами там стирчала арматура та гострі плити. Найпростішим і безпечним способом було перенести катамаран берегом. Але ця ідея не знайшла підтримки, адже подорож затягнулася б ще на день, а декому вже треба було додому. Отже, хутко склавши катамаран, вийшли на міст та “тормознули” маршрутку на Львів, як гарно підвезла нас під самісіньку хату.
“Епі-лох”
Отак завершився наш перший у житті (і сподіваємося – не останній) сплав справжньою гірською річкою. Море вражень та незабутніх переживань! Велика подяка тим, хто підписав нас на таку подорож, а особливо інструктору, який чемно терпів всі наші чайниківські виходки та матрацницькі примхи і водночас тримав все під своїм контролем. Надалі плануються нові подорожі та нові пригоди. Отже, усім хто хоче відкрити для себе щось нове та невідоме, відчути справжній екстрім та надзвичайне задоволення – рекомендую приєднатися до такої незабутньої подорожі.
фото тут: http://karpaty-tour.org.ua/fotogallery/ ... p?album=51
ЩОБ ПРИЄДНАТИСЯ ДО ПОДОРОЖІ – ПИШІТЬ НА МЕЙЛ: petros_2020@karpaty-tour.org.ua АБО ТЕЛЕФОНУЙТЕ: 067 15-384-15 СЛІДКУЙТЕ ЗА ІНФОРМАЦІЄЮ НА ФОРУМІ! БІЛЬШЕ ІНФОРМАЦІЇ ПРО СЛАВ ТА РАФТИНГ: http://splav.lviv.ua